Комунікативна компетентність

Розумінню сутності поняття комунікативної компетентності сприяє аналіз його структури. Ми вважаємо за доцільне зупинитися на структурі комунікативної компетенції учнів, що складається з таких чинників: 

а) мовленнєвої компетенції, що ґрунтується на чотирьох видах компетенцій: в аудіюванні, говорінні, читанні, письмі та передбачають уміння здійснювати усне спілкування, розуміти на слух основний зміст автентичних текстів, читати й розуміти тексти різних жанрів і видів, передавати письмово необхідну інформацію; 

б) мовної компетенції, що є інтегративною та включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні й орфографічні), відповідні навички. Знання лише мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, учні мають здобути відповідні мовні знання, і в них необхідно сформувати конкретні мовленнєві навички для створення та розпізнавання інформації; 

в) дискурсивної компетенції, що включає вміння керувати мовленням та структурувати його за допомогою тематичної та логічної організації, зв'язності, стилю, риторичної ефективності тощо; 

г) соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій, що включають знання, уміння вибирати та використовувати в спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні й соціолінгвістичні реалії; д) стратегічної компетенції, що передбачає уміння вибирати ефективні стратегії для розв'язання комунікативних завдань; розвиток здатності учнів до самостійного навчання і самовдосконалення, бажання спілкуватися, слухати й розуміти інших, планувати навчальний процес, адекватно оцінювати власні знання.

   Компетентнісний підхід у навчанні іноземних мов досить новий, але, у разі його успішної реалізації, може стати засобом забезпечення учнів корисними знаннями, необхідними для успішного досягнення цілей у реальних життєвих умовах. У світлі зазначеного вище підходу до навчання іноземних мов особлива увага звертається на автентичність і ціннісну значущість іншомовних матеріалів.

   Включення останніх до навчально-пізнавального процесу дозволяє створити умови для формування в учнів уявлень про сучасний полікультурний і багатомовний світ, про загальнолюдські й національні цінності, культурну спадщину рідної країни і країн, мову яких вивчають учні. На нашу думку, для реалізації зазначених вище завдань доречно використовувати іншомовні казки, які додають необхідний позитивний емоційний компонент і залучають школярів до автентичних джерел іноземної культури. Уведення казок у навчально-пізнавальний процес сприяє індивідуалізації останнього та підвищенню мотивації мовленнєвої діяльності учнів. Разом з цим казки мають великий виховний потенціал. Слід зазначити, що великий вітчизняний науковець В. Сухомлинський звертав особливу увагу на те, що без живої, яскравої казки, яка оволодіває свідомістю й почуттям дитини, не можна уявити дитяче мислення і дитяче мовлення як певний ступінь людського мислення і мовлення. Тому важливе значення для нашого дослідження мають наукові роботи, у яких висвітлюються питання введення казкових творів до структури уроків іноземної мови таких учених, як Дж. Брюстер, Г. Еліс, Е. Райт.
Останнім часом російські дослідники О. Гербач, С Захаркіна, В. Карташова звертаються до такого засобу роботи з казками у школі, як інсценізація і драматизація. Подібний підхід створює сприятливі умови для оволодіння новим матеріалом, розвитку комунікативної компетенції, формує стійку мотивацію до вивчення іноземної мови. Слід зазначити, що у вітчизняній педагогічній і методичній літературі активне практичне використання автентичних казок на уроках іноземної мови не набуло достатнього поширення.

Формування компетентностей

Чим повинен керуватися учитель, формуючи компетентності учнів? Ось перелік основних педагогічних правил.

1.     Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте .Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета.

2.     На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль .Сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства.

3.     Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами , що спостерігаються, та наявними знаннями.

4.     Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально- пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

5.     Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв’язків є обов’язковою умовою розвивального навчання.

6.     Пам’ятайте, що  насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.

7.     Привчайте учнів думати та діяти самостійно. Поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення.

8.     Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв’язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.

9.     Вчителі з будь-якого предмета, не тільки мови і літератури, мають слідкувати за способом та формою висловлювання думки учнів.

10.     Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.

11.     Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

12.     У значних блоках інформації легше встановити логічні зв’язки, чіткіше простежується думка, котру легше виділити й показати учням.

13.     У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об’єднуйте в диференційовані групи учнів з однаковим рівнем.

14.     Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.

15.     Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями із свого предмета.

16.     Заохочуйте дослідницьку роботу школярів.Знайдіть можливості ознайомити їх з технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв’язання винахідницьких задач, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів.

17.     Суспільно-історичною практикою доводьте необхідність наукових знань, які вивчаються у школі. Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.

18.     Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.