Навчально-стратегічна компетенстність

Термін «навчально-стратегічна компетентність» з’явився в 1980 році. Його автори, вчені М.Кенейл та М.Свейн, вбачали навчально-стратегічну компетентність «у досконалому володінні стратегіями вербального та невербального спілкування, які можуть бути задіяними, щоб компенсувати зрив у ньому, викликаний наявними умовами ситуації спілкування, що його обмежують, або недосконалою компетентністю співрозмовників в одній або декількох сферах комунікативної компетентності, і щоб підвищити ефективність процесу спілкування». 

Навчально-стратегічна компетентність складається з двох компонентів: навчальної та стратегічної компетентностей. 

Навчальна компетентність є основою розвитку у студентів загальної мовної усвідомленості без якої неможливе успішне формування інших мовних компетентностей. Навчальна компетентність визначається як здатність і готовність особистості до усвідомленого й ефективного самостійного управління навчальною діяльністю від постановки завдання до самоконтролю та самооцінки. Змістом цього виду компетентності є різного роду знання про власні психологічні особливості, про навички та вміння вибирати найбільш ефективні навчальні і комунікативні стратегії відповідно до навчальних цілей, вміння працювати в парах, долати негативні емоції в процесі вивчення іноземної мови. 

Друга складова, стратегічна компетентність, розглядається як здатність компенсувати у процесі спілкування недостатність знання мови, долати мовний бар’єр, який виникає в процесі реального спілкування іноземною мовою. 

Термін «стратегія» означає оптимальну послідовність певних дій з метою досягнення найкращих результатів. Мета вивчення мови — як рідної, так і іноземної — виявляється передусім у формуванні здатності учня виконувати мовленнєву діяльність за умови власного вибору й успішного застосування найбільш ефективних у конкретних умовах комунікативних стратегій.

Сучасні дослідники виокремлюють наступні види стратегій: 

• навчальні стратегії (стратегії концентрації на навчанні, конкретному завданні; стратегії планування процесу учіння; стратегії контролю за розумінням, ходом виконання завдань; стратегії самооцінки виконання завдань стратегії запам’ятовування та ін.); 
• стратегії використання іноземної мови у різних видах мовленнєвої діяльності (використання мовленнєвих кліше; моніторинг успішності усного висловлювання за допомогою жестів, міміки, дій слухача та ін.); 
• комунікативні стратегії (формулювання запитань з метою уточнення, корекції, здогад, стратегії керування емоційним напруженням, зменшення хвилювання; використання мови тіла, співробітництво з носіями мови). 

Результатом оволодіння переліченими стратегіями, а також навичками і вміннями їх використовувати є методична готовність студентів до навчальнопізнавальної діяльності. Дослідження доводять, що саме достатньо розвинута навчально-стратегічна компетентність дозволяє людині впоратися з неочікуваними у пізнавальному чи психологічному плані проблемами в процесі непідготовленого мовлення, коли можливість скористатися готовими рішеннями є надзвичайно обмеженою. 

Отже, оволодіння майбутніми фахівцями іншомовною комунікативною компетентністю на відповідному рівні вимагає інтенсивної самостійної роботи, ефективна організація і виконання якої значною мірою залежить від рівня сформованості у студентів навчально-стратегічної компетентності.